Хто Сталіну око виколов.
Якось в сімдесятих, вже будучи жонатими, поїхали ми з моїм товаришем Василем на яві в сусіднє село на рибалку з ночівлею. У Василя була одномісна палатка, яка з нами де тільки не побувала – навіть в Криму. Палатка то одномісна, але два чоловіки в ній спокійно розміщувались.
Ну і як завжди в таких випадках не так рибалка, як вечеря біля вогнища з юшкою, смаженим салом та пляшкою самогону місцевого розливу. Став знаходився за селом, а подовж його північного берега простягався невеличкий лісок. Проснешся вранці, ще до сходу сонця, вийдеш з палатки, а з того ліска такі пташині концерти доносяться, що аж душа радується. Проміж ставом та ліском була толока де селяни корів випасали. Вранці вони не квапливо проганяли череду від греблі, що була під селом, до хвоста ставу, а вечором в зворотному напрямі. Хочу сказати, що рибачили ми тут не вперше і місцевих жителів знали по імені. З дому їхали з таким розрахунком, щоб в суботу під вечір поставити палатку, назбирати хмизу для вогнища, піймати риби на юшку та гарно повечеряти. Головне не дати маху коли череда повертається вечором додому, бо корови нам всі хатки поламають. Зазвичай пастухів було троє – один від ставу, один від лісу та один в хвості череди.
Того разу ми вже встигли все зробити – і палатку поставити, і риби зловити, і юшку зварити. Тай сіли собі вечеряти коли череда поверталася. Від ставу йшов пастух дід Іван. Запросити ми його до нашого столу. Налили чарку. Повели розмову. Слово за слово тай запитали діда де той воював.
А дід нам повідав, що і не воював він зовсім і в селі на лежанці не відлежувався, але як пішов з села в 1941 то додому повернувся тільки в 1953. Перед війною в селі був клуб, кіно крутили, дискотеки під гармошку, а в фойє грали в більярд, ще той, що з металевими шариками. На стіні рівним рядом висіли портрети діячів політбюро. Мені було вже сімнадцять з гаком, каже дід Іван. Не одна бійка в селі без мене не обходилась. І якось хтось, але не я, видовбав гвіздком око на портреті Сталіна. Помітив це гнида парторг, тай почав чіплятись до мене, що це моя робота, а я візьми тай ляпни – та нахрена мені всрався ваш Сталін. А на ранок до батьківської хати приїхали два міліціонери. Забрали мене, тай відвоював я в Магадані без малого 12 років.
Одне в цій історії добре, що живим лишився. З моїх однолітків ніхто в живих до нашого села не повернувся.
(с) 2017 Олексій Осипов.